Місяць: Жовтень 2019

Чорне море – одне з наймолодших морів Землі, що ще 8тис.років тому було солоним озером. За формою море нагадує овал, довжиною із заходу на схід – близько 1 150км, з півночі на південь – 580км. Найбільша глибина Чорного моря – 2 210м, середня глибина – близько 1 240м. Береги моря давно є улюбленим місцем відпочинку людей з різних країн та континентів.

Чорне море – унікальний водний об’єкт, природно-ресурсні потенціали якого включають до себе все біорізноманіття рослинного і тваринного світу морського середовища, природні мінеральні ресурси, корисні морські копалини, вуглеводні. Так, рослинний світ моря представлений 270 видами багатоклітинних зелених, бурих, червоних донних водоростей; фітопланктон – не менше ніж 600 видами. У Чорному морі мешкає понад 2 500 видів хребетних та безхребетних тварин.

Надзвичайно важливими для екосистеми Чорного моря та існування біорізноманіття є природні умови водозабірного басейну, що є найбільшим у світі та покриває майже третину континентальної Європи (площа – близько 2млн.км²). Чорне море і його води Керченською протокою з’єднуються з Азовським морем, протокою Босфор – з Мармуровим морем, через протоку Дарданелли – з Егейським і Середземним морями, будучи внутрішнім морем басейну Атлантичного океану. У море впадають такі великі річки, як Дунай, Дніпр, Дністер і більш дрібні – Мзимта, Псоу, Бзибь, Ріоні, Кодор, Інгурі, Чорох, Кизилирмак, Єшільирмак, Сакаря, Південний Буг, Камчия, Велека. Щорічний річковий стік в Чорне море орієнтовно становить близько 310 км³, причому 80% цих вод виноситься на північно-західну шельфову частину, переважно Дунаєм та Дніпром.

Майже повна природна ізольованість та гігантський водозабірний басейн перетворили Чорне море у високочутливу до будь-яких антропогенних впливів екосистему, що продовжує змінюватися на наших очах (змінюється рівень моря, змінюються флора і фауна). Протягом останніх десятиліть море перетворилось на одне з найбільш деградованих регіональних морів нашої планети, що призвело до дій міжнародного характеру.

Міжнародний день Чорного моря (далі – День) відзначається 31 жовтня. Саме у цей день у 1996р. шістьма причорноморськими країнами (України, Болгарії, Румунії, Росії, Туреччини, Грузії) було підписано стратегічний план з реабілітації та захисту Чорного моря (BSSAP; далі – План) та вирішено заснувати відповідне екологічне свято. Стратегічний план дій Чорного моря визнавав, що для зменшення впливу забруднення на Чорноморську екосистему необхідні колективні дії усіх країн, що так чи інакше своєю діяльністю впливають на стан Чорноморського басейну. План визначав політичні заходи, дії та графіки, необхідні для досягнення екологічних цілей Бухарестської конвенції (Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, 21 квітня 1992р.), спрямованих на скорочення надходження забруднень від джерел, розташованих на суші, безпосередньо морського забруднення та зменшення впливу річкового стоку; відтворення екосистеми Чорного моря та збалансований розвиток причорноморських держав. Cуть Плану полягала у проведенні різноманітних досліджень морського середовища та визначення основних заходів для його покращення.

Екологічні організації причорноморських країн відмічають цей День рядом акцій, направлених на привернення уваги до деградації морського середовища та проведення необхідних заходів щодо запобігання цьому на регіональному рівні. Мета Дня – привернути уваги населення планети до необхідності дбайливого ставлення до природи. Головна теза та тема Дня 2019 – екологія Чорноморського басейну та її збереження.

Псоріаз являє собою одне з найбільш поширених шкірних захворювань, на яке в середньому страждають від 2 до 7% населення планети, зокрема, поширеність псоріазу серед дітей становить 0,7% (ІІ-е місце за частотою виникнення у дитячому віці посідає після алергодерматозів). Приблизно у трьох чвертей пацієнтів псоріаз виникає у віці до 40 років; у третини хворих перші прояви відзначаються – до 20 років. В Україні, за даними офіційної статистики зареєстровано близько 90тис.пацієнтів з цією хворобою, реальна ж їх кількість перевищує 1млн. (за даними Української Асоціації Псоріазу – приблизно 1,5млн.хворих). Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення кількості таких пацієнтів з уперше зареєстрованим діагнозом псоріазу.

29 жовтня щорічно, починаючи з 2004р. з ініціативи Міжнародної Федерації Асоціацій Хворих на Псоріаз (далі – IFPA; офіційний сайт – https://ifpa-pso.com/our-actions/world-psoriasis-day/) проводиться Всесвітній день псоріазу (далі – День). Заходи, присвячені цьому Дню, мають на меті привернути увагу громадськості до цього захворювання, поліпшити обізнаність хворих щодо сучасних підходів до його лікування та об’єднати всіх небайдужих до цієї проблеми людей. На сьогодні цей День відмічають більш ніж в 50-ти країнах світу. В Україні, з ініціативи IFPA та Всеукраїнської громадської організації «Українська асоціація псоріазу», як члена ІFPA, починаючи з 2009р. були введені Національні дні псоріазу, що проводяться щорічно з 22 по 31 жовтня.

Псоріа́з (застаріле – луска́тий лиша́й) – неінфекційне хронічне захворювання, яке проявляється, як правило, у вигляді хронічного запалення шкіри; протікає з чергуванням періодів ремісій та загострень. Проте, можливі періоди повної ремісії, і в невеликому числі випадків – спостерігаються ремісії тривалістю 5 і більше років.

Характерною ознакою псоріазу є виникнення чітко відмежованих від здорової шкіри червоних, розміром з монету, папул, що лущаться, з локалізацією вражених поверхонь переважно на шкірі ліктьових, колінних суглобів, долонь, ступнів, волосистої частини голови. Люди, як правило, скаржаться на свербіж, подразнення, печію і біль. У рідкісних випадках ураженим може бути весь шкірний покрив; при такій особливо важкій формі псоріаз може призвести до смерті хворого (гостре запалення і лущення шкіри можуть викликати порушення її терморегуляторної та бар’єрної функцій). Іноді спостерігаються ураження нігтів пальців ніг і рук, що супроводжується лущенням, утворенням наростів, а також спотворює відторгнення нігтьових пластінок. Пріблізно у 10% людей, які страждають на псоріаз, розвивається псоріатичний артрит, що вражає суглоби рук, ступнів, зап’ясть, гомілковостопні суглоби, а також шийний і попереково-крижовий відділи хребта. У деяких випадках відбувається деформація суглобів з стійкою втратою працездатності.

Перебіг помірною або важкою форм псоріазу може ускладнюватися й різними коморбідними станами. Зокрема, у людей, які страждають на псоріаз, відзначається підвищений відносний ризик ішемічної хвороби серця, інсульту, гіпертонічної хвороби, дисліпідемії, діабету та хвороби Крона. Підвищена частота випадків гіпертонічної хвороби та діабету може частково пояснювати зазначений в великих популяційних когортних дослідженнях більш високий ризик інфарктів, інсультів і смертності від серцево-судинних хвороб у пацієнтів з важкою формою псоріазу.

Перші клінічні описи хвороби, схожої на псоріаз, зустрічалися ще у Біблії, в працях Гіппократа Цельса, тощо. Грецькиий лікар Гален шляхом клінічного спостереження визначив псоріаз як шкірне захворювання, і був першим, хто дав йому назву псоріаз. У 1841р. Гебр, відокремив псоріаз як самостійне захворювання. Однак, по сьогодні причини виникнення псоріазу так до кінця і не з’ясовані. Вчені припускають, що свою роль в патогенезі хвороби відіграє ряд факторів – аномальне утворення кератину, епідеміальна проліферація, активація імунної системи, спадкові чинники. Як було з’ясовано вченими, підвищена частота випадків виникнення псоріазу може спостерігатися серед членів однієї родини. Так, якщо на псоріаз страждають обоє батьків, ризик виникнення захворювання у дитини складає 41%, якщо один з батьків – 14%, якщо брат чи сестра – 6%.

У осіб з генетичною схильністю до псоріазу початок розвитку захворювання може бути викликаний як екзогенними, так і системними чинниками (тригерами). Слід зазначити, що тригери псоріазу не є універсальними – те, що може спровокувати приступ загострення у однієї людини, може ніяк не вплинути на іншу. Так, за даними наукових спостережень, приблизно у чверті людей, які страждають на псоріаз, ураження шкіри було спровоковані ушкодженнями шкірного покриву. Псоріатичні ураження шкіри також можуть бути спровоковані сонячними опіками або шкірними захворюваннями. Приблізно в 45% випадків початок хвороби або її загострення провокуються бактеріальними інфекціями (найпоширеніший провокуючий фактор – фарингіт; зубні абсцеси, шкірні інфекції також можуть спричинити початок захворювання). До загострення псоріазу може призвести інфікування ВІЛ-інфекцією (у ВІЛ-інфікованих псоріаз більш стійкий до лікування, частіше супроводжується артритом). Також, псоріаз може бути спровокований прийомом ряду лікарських препаратів, таких як солі літію, антималярійні препарати (плакеніл, хинакрін, хлорахін, гидроксихлорахін), хінідін, індометацин, індерал, інтерферон, бета-адреноблокатори. Аналогічні наслідки може викликати різке припинення прийому кортикостероїдів. Хоч з наукової точки зору це не доказано, деякі люди з псоріазом підозрюють, що алергія, дієта та погода провокують загострення хвороби. Є припущення про те, що куріння провокує прояви псоріазу.

Стрес вважається найбільш поширеним пусковим механізмом спалаху псоріазу (перші прояви або загострення захворювання можуть мати місце через кілька тижнів або місяців після події, що спричинила стрес), а також чинником, що може посилити свербіж. Це робить управління стресом особливо важливою навичкою для попередження та подолання проблеми. Вчені пропонують наступні способи ефективного подолання стресу для людей з псоріазом:

1. Зверніться за допомогою назовні. Подумайте над тим, щоб пройти курс з управління стресом або знайти терапевта у Вашій місцевості, який спеціалізується на лікуванні стресу. Спілкуйтеся з кимось з інших пацієнтів, особливо з тими, хто вже пройшов через те, що зараз переживаєте Ви. Можете, використовуючи TalkPsoriasis.org, зв’язуватися з людьми, які живуть з псоріазом та псоріатичним артритом, у різних країнах світу.
2. Медитація – хороший спосіб очистки розуму, уповільнення течії думок і зняття тривоги. Щоб спробувати самостійно: зручно сядьте на теплій підлозі та просидіть в одній позі 15хв. із заплющеними або ледь відкритими очима, зосередившись на свому диханні.
3. Фізичні вправи – збільшують вироблення ендорфінів, хімічних речовин, які покращують настрій та енергію, покращують сон і зменшують тривожність. Проведено американськими вченими дослідження показало, що жінки, які регулярно беруть участь у енергійних фізичних вправах, мають меншу ймовірність захворіти псоріазом, ніж менш активні жінки. Якщо Ви деякий час не були активними, порадьтеся зі своїм лікарем, перш ніж розпочати будь-яку програму фізичних вправ. Вчені рекомендують:

• йогу – використовує керовані рухи, розтягування та розслаблення глибокого дихання, допомагає розширити діапазон рухів суглобів, полегшити, а іноді й зняти в них біль, розслабити напружені м’язи;
• ходьбу (відмінний вибір вправ, що розвиває силу і підтримує гнучкість суглобів) – для початку рекомендують прогулянки по 10хв. кожен день, поступово подовжуючі час прогулянок до півгодини, та до повної години (якщо спочатку буде важко можна розбивати тренування на декілька прогулянок по 10хв. протягом дня – поступовий підхід дозволить запобігти травматизму та спростить звикання до нового режиму дня);
• їзду на велосипеді (в приміщенні та на вулиці) – хороший варіант із малим впливом (необхідно приділити увагу правильному пристосуванню велосипеда та техніці педалювання);
• плавання або вправи в теплій воді – полегшують рух суглобів (вода допомагає підтримувати Ваше тіло під час руху), розслабляють м’язи під час навантажень;
• тай-чи – це китайське внутрішнє бойове мистецтво, популярне в останній час як оздоровча гімнастика (виконуючи плавні кругові рухи, Ви зможете розслабитися, зберегти рухливість суставів та працювати над розвитком їх гнучкості).

Медичний працівник, фізиотерапевт, кваліфікований фітнес-тренер можуть допомогти Вам створити комплекс вправ, який матиме сенс індивідуально для Вас. Також, виконуючі фізичні навантаження прислухайтеся до свого організму, свого самопочуття, не перевантажуйте його, – краще робити вправи по трохи, але систематично, ніж один раз перевантажити тіло і прервати курс.

З 20 по 26 жовтня 2019р. щорічно проводиться Міжнародний тиждень профілактики отруєнь свинцем (далі – Тиждень) з особливим упором на усунення з виробництва свинцевої фарби.

Свинець (іноді також – «оливо») – токсичний метал, широке застосування якого призвело до значного забруднення навколишнього середовища (далі – НС) і виникнення проблем зі здоров’ям людей у багатьох країнах. При цьому відомо, що 30-45% із загальної кількості свинцю, що потрапляє в організм людини, надходить з їжею, 30% – з пилом; 10-20% – з питною водою і 5-20% – з повітрям.

За даними ВООЗ свинець є одним з найбільш глобальних і небезпечних забруднювачів НС, оскільки цей метал має достатньо широку сферу застосування в різних галузях господарства та побуті, а також великі обсяги виробництва та світової торгівлі, що зумовлює закономірне надходження свинцю в об’єкти довкілля, де він поширюється на значні відстані від джерел забруднення. Слід зазначити, що світове виробництво свинцю невпинно зростає та складає на сьогодні приблизно 3млн. тонн на рік (наприклад, 4000р. тому – 160т на рік; 2700р. тому – 10тис. т на рік; у епоху Римської імперії – 80тис.т на рік). Тривале використання великої кількості цього хімічного елементу призвело до широкого забруднення ним НС. За даними вчених було виявлено збільшення концентрації свинцю в оточуючому середовищі: у 200 разів – за останні 3000 рр. (в пластах льоду на півночі Європи); в 4 рази – за останнє століття (у віддалених ставках, які містять воду осадів, що випадали); в 2 рази – за останні 50 років (в ґрунті). Внаслідок забруднення НС міграція свинцю в системі “вода – ґрунт – атмосфера – харчові продукти – людина” набула гігантських розмірів. Згідно з висновком комітету ООН з охорони НС, свинець визнано одним із пріоритетних глобальних забруднювачів, що потребують першочергового контролю. У 1970р. Національний інститут професійної безпеки і гігієни США почав проводити моніторинг НС та питання щодо взаємозв’язку «забруднення НС – здоров’я людини» було взято під контроль у США, Японії та в розвинених країнах Європи. Внаслідок чого останнім часом вміст свинцю в повітрі, воді, харчових продуктах, а також в організмі людей трохи зменшився. Однак проблема забруднення НС свинцем все ще залишається актуальною.

На сьогодні основними джерелами забруднення НС даним хімічним елементом є вихлопні гази автомобілів (70%) та викиди промисловості (основні промислові джерела свинцю: виплавляння заліза – 12%, свинцю – 5%, міді – 9%; спалення вугілля – 4%). Найбільше забрудненими свинцем є ділянки, що прилягають до автострад. Щорічно в атмосферу надходить та легко поширюється у вигляді аерозолів, пилу та смогу близько 1250кг цього хімічного елементу, зокрема 0,5млн. тонн свинцю – з вихлопними газами автотранспорту. Основна частина свинцю, як забруднювача НС, з повітрям осідає на землю та воду, а звідси потрапляє до харчових продуктів. У світовому океані свинець, проходить через харчовий ланцюг «фітопланктон – зоопланктон – риба» та поступово осідає на дно. У питну воду свинець, окрім того, може надходити з свинцевого припою, який використовують для запаювання водогінних труб. За даними вчених, рослинні продукти, що вирощують на зрошуваному стічними водами ґрунті, в середньому містять на 10% більше свинцю, ніж рослини, що були вирощені без таких добрив. Найбільше поглинають свинцю листкові овочі.

У середньому рівень свинцю в їжі жителів Європи та США складає приблизно 0,2мг/кг (за умови вживання продуктів, що пройшли гігієнічну експертизу на вміст хімічних речовин). Оскільки кожна доросла людина щодня споживає в середньому 1,5кг їжі, то в її організм з їжею надходить близько 0,3мг свинцю на день. За даними вчених, щоденне надходження у організм людини 600-700мкг (0,6-0,7мг) свинцю приводить до появи перших (доклінічних) симптомів хронічної інтоксикації, що носять неспецифічний характер: безсоння, підвищена активність, які пізніше змінюються значною втомлюваністю, навіть депресією.

При надходженні в організм людини з їжею свинець всмоктується у травному каналі в кров, де з’єднується з молекулами гемоглобіну. Слід пам’ятати, що свинець має кумулятивну (накопичувальну) токсичну дію на різні системи організму. Так, з крові – надходить до кісток (де накопичується, та викликає їх поступове руйнування), концентрується в печінці та нирках, практично безперешкодно проникає через плаценту (викликає незворотні неврологічні порушення у плода). Свинець також має гонадотоксичну дію, негативно впливає на репродуктивну функцію. Окрім того, біологічними органами-мішенями для дії свинцю в організмі людини є:

– система червоної крові (проявляється розвитком гіпохромної, гіперсидеремічної анемії внаслідок ферментотоксичної дії металу на етапах синтезу гемоглобіну та обміну порфіринів);

– органи центральної та периферичної нервової системи (проявляється розвитком токсичної енцефалопатії та полінейропатії);

– серцево-судинна система, на яку свинець має прямий та опосередкований вплив через систему метаболітів та біологічно-активних речовин (зумовлює розвиток артеріальної гіпертензії, дистрофії міокарду та порушень стінок кровоносних судин);

– система органів травлення (проявляється розвитком абдомінального синдрому, токсичного гепатиту, тощо);

– органи сечостатевої системи (проявляється розвитком нефропатії, а також зниженням фертильності та безпліддям, тощо).

Майже усі токсичні ефекти дії свинцю на організм корелюють з його вмістом у різних біологічних середовищах: у крові, сечі, грудному молоці, слині, волоссі та кістках, де відбувається кумуляція металу у складі важкорозчинних комплексних сполук з неорганічним кальцієм та фосфором.

Мірилом токсичної дії свинцю на організм людини офіційно прийнято вважати його вміст в крові. ВООЗ встановила, що 300мкг (0,3мг) свинцю є граничною допустимою межею його поглинання для дорослих. Це означає, що середня кількість свинцю, яка надходить у кров, не повинна становити більше ніж 10% від загальної кількості крові, тобто рівень вмісту 30мкг на 100мл крові або навіть менше є безпечним, але ця величина не може бути використана для дітей. Гранично допустимого рівня (далі – ГДР) вмісту свинцю в крові дітей повинна бути менш ніж 10–15мкг на 100мл. При збільшенні ГДР – виникає порушення здоров’я.

При впливі на організм дитини свинець може привести до пошкодження нервової системи і нирок, порушення уваги, пам’яті, зниження розумових здібностей, утруднення процесів мови і до виникнення проблем поведінки (встановлено зв’язок між отруєнням свинцем і рівнем злочинності), недостатньої м’язової координації, недорозвинення опорно-рухового апарату, пошкодження слуху. Всі процеси, що потребують мовних навичок та уваги, дуже чутливі навіть до відносно малих концентрацій свинцю. Останнім часом встановлено, що свинець гальмує утворення активної форми вітаміну Д в ниркових канальцях і тим самим може сприяти збільшенню частоти рахіту у дітей. Високі рівні отруєння свинцем можуть привести до руйнівних наслідків для дитячого організму, в т.ч. до конвульсій, втрати свідомості і – в деяких випадках – до смерті.

До профілактичних заходів отруєнь свинцем можна віднести:

1. Купуйте продукти харчування тільки у постачальників (продавців), що перевіряють свою продукцію на вміст хімічних речовин (особливо це стосується листових овочів, грибів, чаю і т.ін.). Не покупайте – на стихійних ринках.
2. Не збирайте фрукти, овочі, лікувальні трави, гриби біля автомагістралей, автозаправок, на території підприємств, військових баз (у т.ч. довгий час не працюючих).
3. Не проводьте багато часу (особливо гуляючи з дітьми, займаючись спортом і т.ін.) біля автодоріг з високою щільністю руху (навіть якщо моніторингові дослідження не показують перевищення ГДК свинцю у повітрі, пам’ятайте, що даний метал має схильність накопичуватися у Вашому організмі). Віддавайте перевагу парковим зонам, пляжам.
4. Не відкривайте Ваші вікна, якщо вони виходять на автомагістраль з високою щільністю руху, у час пік. Краще, придбайте кондиціонери з функцією очистки повітря. При можливості відгороджуйтесь від траси зеленими насадженнями (деревами, кущами).
5. При роботі із речовинами з високим вмістом свинцю (наприклад, масляні фарби, свинцеві акумулятори і і.ін.) не забувайте користуватися респіраторами, дотримуватися правил особистої гігієни (не споживайте їжу в цеху, після роботи приймайте душ, змінюйте робочій одяг). Харчуйтеся повноцінно. Пам’ятайте: кожну хворобу легше попередити, ніж вилікувати.

Якщо підозрюєте в себе (або у рідних) інтоксикацію – зверніться до лікаря, здайте кров на аналіз і, якщо треба, під його контролем розпочніть лікування.

Щорічно 21 жовтня проводять Всесвітній день йододефіциту (далі – День). Мета Дня – поінформованість населення про потреби організму в йоді та висвітлення наслідків дефіциту цього мікроелементу для здоров’я.

Йод – необхідний елемент для нормального росту й розвитку тварин і людини. В організмі людини даний мікроелемент присутній у невеликій кількості – 15-20мг. Експерти ВООЗ вважають безпечною дозу йоду – 1 000мкг (1мг) на добу. На думку вчених, створити надлишок йоду в організмі досить складно, оскільки 95-98% цього мікроелементу – виводиться із сечею, а 2-5% – через кишківник.

В залежності від віку добова потреба в йоді складає від 90 до 300 мкг: для дітей віком 0-6 років – 90 мкг; 6-12 років – 120 мкг; для жінок – 150-300 мкг (при вагітності, годуванні груддю – 250 мкг на день); для чоловіків – до 300 мкг. Нестача йоду в організмі може проявлятися:

• загрозою переривання вагітності (навіть незначний дефіцит йоду у жінок під час вагітності спричиняє освітні та когнітивні порушення у дітей в майбутньому);
• неонатальним гіпотиреозом;
• затримкою росту у дітей;
• погіршенням пам’яті, слуху;
• затримкою інтелектуального розвитку у дітей та зниженням розумової активності у дорослих;
• відчуттям постійної втоми, слабкості, депресії;
• порушенням роботи кишківника;
• порушенням обмінних процесів;
• різкими змінами маси тіла (зниженням або підвищенням);
• відчуттям холоду;
• набряками;
• сухістю шкіри, втратою її еластичності;
• випадінням волосся;
• підвищенням холестерину;
• збільшенням щитоподібної залози (зоб);
• раком щитоподібної залози (далі – ЩЗ) тощо.

Йододефіцитні захворювання (далі – ЙДЗ) – патологічні стани, обумовлені зниженням споживання йоду; зокрема йододефіцитний гіпотиреоз, дифузний нетоксичний зоб, вузловий і багатовузловий еутиреоїдний зоб, функціональну автономію ЩЗ. Спектр ЙДЗ досить широкий і залежить від періоду життя, у якому організм людини відчуває недостатність йоду:

1. плод – смерть або вади розвитку;
2. новонароджені – низька маса тіла при народженні, вроджені аномалії, частий розвиток інфекційних захворювань, гіпотиреоз (зниження функції ЩЗ);
3. діти та підлітки – ендемічний зоб, гіпотиреоз, порушення розумового і фізичного розвитку, порушення формування репродуктивної функції (можливості мати дітей);
4. дорослі – ендемічний зоб, гіпотиреоз, знижнння фізичної та інтелектуальної працездатності;
5. жінки дітородного віку – ендемічний зоб, анемія, безплідність, невиношування вагітності, передчасні пологи, ризик народження дитини з розумовою відсталістю.

ЙДЗ розглядаються ВООЗ як найбільш поширені у всьому світі синдромальні ураження неінфекційного характеру. На сьогоднішній день приблизно третина населення планети відчуває впливи дефіциту йоду, близько 54 країн все ще мають дефіцит йоду. В Європі тільки в 22 країнах йододефіцит перестав бути однією з першочергових проблем системи охорони здоров’я.

В Україні серед усіх ендокринних порушень на недуги ЩЗ припадає понад 40%. Близько 38млн. українців відчувають дефіцит йоду різного ступеню, а 382тис. дітей (80%) щороку народжуються із ризиком розладів унаслідок йододефіциту і розвиваються без споживання необхідної кількості йоду з їжею. Тривалий час вважалося, що йодний дефіцит у нашій країні існує тільки в 6-ти Західних областях (Львівській, Чернівецькій, І.Франківській, Закарпатській, Тернопільській, Рівненській та Волинській). Однак, проведене за ініціативи ЮНІСЕФ 2002р. загальнонаціональне дослідження показало, що проблема актуальна для всіх без винятку регіонів нашої країни – більшість українців споживає лише 40–80 мкг йоду на добу. За даними ВООЗ/ЮНІСЕФ лише 18% наших співвітчизників використовують йодовану сіль. Це найнижчий показник у Європі, а у світі в цілому гірше ніж у нас справи йдуть лише в Пакистані, Гамбії, Гвінеї-Бісау й на Гаїті. У зоні найбільшого ризику – Західна Україна та Чернігівська область, де споживання йоду найменше. У південних та східних областях нашої країни дефіцит йоду виражений не так сильно.

Список потенційних факторів ризику, які можуть спровокувати йододефіцит:

• низький вміст йоду в їжі (щоб запобігти йододефіциту, досить щодня вживати разом із їжею 5-6г йодованої солі);
• дефіцит селену – добова потреба складає 70-100 мкг (селен належить до синергістів йоду – при дефіциті селену йод не засвоюється; за результатами досліджень, причиною розвитку ендемічного кретинізму новонароджених є поєднана нестача йоду й селену);
• збільшення споживання або зростання вмісту в плазмі крові зобогенних речовин (гойтрогенів, струмогенів);
• вплив хімічних речовин (наприклад, перхлоратів, тіоціанатів);
• радіоактивне опромінення;
• шкідливі звички – паління, вживання алкоголю (етиловий спирт викликає зниження вмісту йоду в організмі);
• стать (ризик виникнення йододефіциту вищий у жінок);
• прийом оральних контрацептивів (оральні контрацептиви викликають зниження вмісту йоду в організмі);
• вагітність.

За даними вчених підвищене антропогенне забруднення навколишнього середовища в промислових регіонах може призводити до порушення засвоєння ЩЗ йоду, що сприятиме збільшенню захворювань ЩЗ (зокрема вузлових форм зоба й злоякісних пухлин). Після Чорнобільської катастрофи існуюча ендемічна нестача йоду зумовила підвищене накопичення радіоактивного йоду в ЩЗ у значного числа жителів (особливо в дітей) і вважається чинником підвищеного ризику розвитку онкологічних захворювань. У таких умовах йодна профілактика є ще й своєрідним захистом ЩЗ від несприятливого впливу інших зобогенів.

Профілактика ЙДЗ набагато ефективніша, ніж лікування наслідків йодного дефіциту, тим більше що деякі з них (розумова відсталість, кретинізм) практично необоротні. З метою подолання недостатності йоду в харчуванні використовують методи індивідуальної, групової та масової йодної профілактики. Індивідуальна йодна профілактика полягає у споживанні продуктів із підвищеним вмістом йоду, а також лікарських препаратів (йодид калію), що забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду (щоденно, після їжі, запиваючи водою). Щоб уникнути йододефіциту, до щоденного раціону слід включити такі продукти:

• морепродукти (мідії, кальмари, креветки, ікру, ламінарію) та морську білу рибу (минтай, хек, тріску та ін.) – містять багато йоду;
• яловичину;
• яйця;
• молоко;
• овочі (картоплю, редиску, часник, буряк, томати, баклажани, спаржу, зелену цибулю, щавель, шпинат), фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси, хурму, фейхоа), волоські горіхи.

Групова йодна профілактика передбачає призначення препаратів йоду під контролем спеціалістів у групах найбільшого ризику розвитку ЙДЗ (діти, підлітки; вагітні і жінки, які годують груддю; особи дітородного віку; особи, які тимчасово проживають в ендемічному зобному регіоні; при позитивному родинному анамнезі; пацієнти, які завершили курс лікування ендемічного зоба), особливо в організованих колективах (дитячі садки, школи, інтернати).

Масова йодна профілактика вважається найефективнішим і найекономічнішим методом і досягається шляхом додавання солей йоду (йодиду або йодату калію) до найпоширеніших продуктів харчування (кухонної солі, хліба, води) та розрахована на всіх жителів певного ендемічного регіону. Цей метод профілактики називають також німим, адже споживач може не знати, що використовує продукт харчування, збагачений йодом. Використання йодату калію підвищує якість йодування солі і дозволяє збільшити термін придатності такої солі з трьох місяців до року.

Щорічно починаючи з 1999р. Міжнародний фонд остеопорозу (IOF; сайт – http://worldosteoporosisday.org) 20 жовтня, за ініціативи Національного суспільства остеопорозу Великобританії та ВООЗ, організує проведення Всесвітнього дня профілактики остеопорозу (World Osteoporosis Day, WOD; далі – День) у понад 90 країнах світу.

Мета Дня – підвищення глобальної поінформованості суспільства щодо профілактики, діагностики та лікування остеопорозу та метаболічних захворювань кісток. Заходи та кампанії присвячені цьому Дню зазвичай починаються за місяць до Дня і проводяться IOF ще місяць після його завершення.

Остеопороз (далі – ОП) – хронічно прогресуюче системне, обмінне захворювання скелету, або клінічний синдром, який виявляється при інших захворюваннях; характеризується зниженням щільності кісток, порушенням їх мікроархітектоніки і посиленням крихкості з причин негативних змін у метаболізмі кісткової тканини (переважання катаболізму над процесами кісткоутворення), зниженням міцності кістки та підвищенням ризику переломів (найчастіше – стегна, хребетного стовпа, зап’ястя). До фізичних ознак хвороби можна віднести: зниження росту (довжина тіла коротше розмаху рук на 12см та більше), підвищений тонус мязів спини, розвиток сутулості, грудного кіфозу, посилення лордозу у поперековому відділі, зменшення відстані між гребнем крила клубової кістки і нижніми ребрами внаслідок зменшення довжини хребетного стовпа та поява складок шкіри з боків живота. Найбільш поширеними симтомами початку захворювання вважають зниження працездатності, підвищення стомлюваності, сильні болі в спині, часті судоми, загальну м’язову слабкість. Однак в 50% випадків початкові стадії хвороби проходять безсимптомно.

За даними ВООЗ, діагноз ОП мають близько 75 млн. громадян Європи, США і Японії. Близько 35% травмованих жінок і 20% чоловіків мають переломи, пов’язані з ОП. Жінки старше 45 років проводять більше часу в лікарнях з приводу ОП, ніж з причин цукрового діабету, інфаркту міокарда та раку молочної залози. В Європі летальність, пов’язана з остеопоротичними переломами, перевищує онкологічну (за винятком смертності від раку легенів). У списку причин інвалідності та смертності людей в світі ОП стоїть на ІV-му місці після інфекційних захворювань. Переломи стегна вважають самим серйозним тягарем захворювання, оскільки вони практично завжди передбачають необхідність стаціонарного лікування, приблизно в 20% випадків призводять до летального ісходу, а також приблизно у половини постраждалих стають причиною постійної інвалідності. За розрахунками очікується, що до 2050р. число переломів стегна збільшиться в 3-4 рази у порівнянні з 1990р., коли було зафіксовано 1,7млн. випадків.

Вченими були виявлені фактори ризику розвитку даної патології, у т.ч. ті, на які можна впливати за рахунок повсякденного вибору:

І. Генетичні:

• належність до європеоїдної або монголоїдної рас;
• наявність ОП, патологічних переломів і/або переломів шийки стегневої кістки та хребців у близьких рідних;
• літній і похилий вік (старість);
• жіноча стать (ризик розвитку ОП у чоловіків в 3 рази менше, ніж у жінок);
• низька вага (до 56кг європеоїдні жінки та до 57кг азіатки, до 60кг чоловіки обох рас);
• критичний зріст (для жінок вище за 178см, для чоловіків вище за 181см);
• низький пік кістної маси (розраховується обєктивно);
• більша длина шійки стегнової кістки відносно діафіза;
• відсутість генералізованого остеоартрозу.

ІІ. Ендокринні:

• будь який гормональний дисбаланс;
• не часта статева активність;
• рання менопауза (постоваріектомічна в т.ч.);
• пізнє менархе;
• періоди аменореї в анамнезі до менопаузи;
• усі види безпліддя.

ІІІ.Обумовлені способом життя:

• тютюнопаління;
• зловживання алкоголем (алкоголізм);
• адінамія, недостатня фізична активність (зниження стимуляції нарощування кістної маси м’язовою системою);
• надмірне фізичне навантаження;
• тривале парентеральне харчування;
• аліментарний дефіцит кальцію (недостатність мінералу в їжі або порушення його всмоктування);
• гіповітаміноз D (нестача вітаміну в їжі або проживання в північних регіонах).

ІV. Фактори, обумовлені супутньою патологією:

• ендокринною (гіперпаратіреоз, тіреотоксикоз, гіперпролактінемія, цукровий діабет, синдром Кушинга, первинний гіпогонадізм, хвороба Аддісона);
• системи крові та органів кровотворення (лейкоз, множинна мієлома, лімфома, перніціозна анемія);
• системними аутоалергіями (ревматоїдний артрит, хвороба Бехтерева, поліміозит, системна червона вовчанка та ін.);
• системи харчування (порушення абсорбції);
• хронічною недостатністю кровообігу;
• хронічною нирковою недостатністю;
• станом після трансплантації органів;
• депресією.

V.Фактори, обумовлені длительным приемом медицинских препаратов:

• глюкокортикоїдів (в перерахунку на преднізолон ≥7,5мг на добу півроку та довше);
• тиреоїдних гормонів (L-тироксин та ін.);
• антикоагулянтів (прямих, непрямих);
• протисудомнмх засобів (фенітоїн та ін.);
• літію;
• для лікування пухлин (цитостатики, цитотоксини);
• метатрексату, циклоспорину А;
• антибиотиков тетрациклинового ряда;
• фосфат-зв’язуючих антацидів;
• агоністів і антагоністів гонадотропного гормону та його рилізинг фактору.

На думку вчених, основними заходами з профілактики розвитку ОП є:

1. Регулярні фізичні вправи. Краще за все – гімнастичні, зміцнювальні тренування, вправи на м’язи, рівновагу.
2. Дієта, багата корисними для кісток поживними речовинами (особливо кальцієм, кремнієм, бором, цинком, марганцем, міддю, вітамінами D, С, Е, К, білками). Для жінок в постменопаузі та чоловіків після 50 років добове надходження кальцію з їжею повинно складати приблизно 1200-1500мг. Пам’ятайте, що для кращого всмоктування кальцію в кишковнику співвідношення кальцію та жиру в їжі повинно бути 10мг на 1г. Також, раціон повинен бути збалансований по вмісту магнію, калію і фосфору, оскільки ці мікроелементи відіграють важливу роль в абсорбції кальцію. Для кращого засвоєння кальцію в організмі – необхідно щоденно виділяти час для прогулянок на свіжому повітрі, під лучами сонця (краще – зранку та ввечорі). До призначення вітаміну D в літньому віці підходять обережно через небезпеку прискорення розвитку атеросклерозу.
3. Уникання поганих звичок. Підтримуйте здорову вагу – індекс маси тіла (далі – ІМТ) не менше 19кг/м², але і не переїдайте (оптимальний діапазон ІМТ – 21-23кг/м²). Відмовтеся від соленої їжі, уникайте паління та надмірного споживання алкогольних напоїв (сприяють виведенню кальцію з організму). Виділяйте час для повноцінного сну.
4. Своєчасне виявлення факторів ризику розвитку хвороби (чи були подібні проблеми у Вашіх батьків, рідних; чи вживали Ви препарати, побічною дією яких може стати розвиток ОП; чи є у Вас захворювання, які можуть призвести до ОП і т.ін.).
5. Обстеження та лікування при необхідності (особливо при високому ризику розвитку ОП). Ранній ОП можна виявити при проходженні комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії.